Швейцарські передвиборчі плакати з 1918 р. по сьогодні
“VOTES & VOICES”
Виставка представлена Музеєм дизайну (Цюрих).

27.02-14.03.2020
вул. Кирилівська, 69, Київ
Час роботи:
II-VI 14:00-20:00
Йозеф Мюллер-Брокманн, Конституційному проекту розбудови мережі автодоріг – так!, 1959
Штефан Бунді, Так – банківській ініціативі, 1984
Отто Баумбергер, Ви хочете таких жінок? Ні – праву голосу жінок!, 1920
Так – Банку міжнародних розрахунків (BIZ) у Базелі як місцю міжнародних зустрічей, 1971
Бернард Шлуп Щоб краще бачити. Так – банківській ініціативі, 1984
Алоїс Каріджет, Ні скороченню зарплат, 1933

 Виборці – голос народу
Плакати до швейцарських референдумів з 1918 року до сьогодення

З часу створення Швейцарської Конфедерації у 1848 році громадяни Швейцарії завдяки системі прямої демократії були й залишаються активними учасниками процесу ухвалення політичних рішень. Ініціативи та референдуми створюють засади для народного голосування, яке відбувається на рівні громад, кантонів та всієї Швейцарії. При цьому на голосування часто виносяться питання, які розпалюють уми й викликають гостру ідеологічну полеміку. Свідченням таких дискусій є агітаційні плакати, за допомогою яких політичні сили з початку ХХ століття намагалися перед референдумом вплинути на суспільну думку. Кліше і перебільшення, грубі спрощення, набір грубуватих сюжетів та куцих слоганів – усе це відповідає законам жанру, що розрахований на безпосереднє звернення до мас та маніпуляцію ними. Однак, багато знаних художників та дизайнерів створювали такі плакати, які залишилися в колективній образній пам’яті швейцарського народу і стали іконами швейцарського плакатного мистецтва.
 
Після Другої світової війни в процесі загальної деідеологізації та розробки нових рекламних стратегій пристрасті у плакатному жанрі поступово заспокоїлись. Але і зараз на фоні багатьох необразливих, політкоректних агітаційних плакатів на вулицях нерідко з’являються яскраві образи, які суперечать конвенційній естетиці та свідомо провокують до політичної дискусії.
 
Гарною ілюстрацією цього є обидва плакати, з яких розпочинається виставка: у вигляді огидної гієни, яка відчайдушно жестикулює, Отто Баумбергер у 1920 році зобразив політично активну жінку, з метою, щоб проголосували проти надання жінкам виборчого права. З тих самих консервативних кіл походить і випущений 2009 року плакат щодо заборони мінаретів, який спричинив до гарячої міжнародної дискусії. На ньому мусульманка в нікабі  також уособлює образ ворога, але тепер уже викриває відсталість та безправ’я жінок в ісламі.  
 
Виставка «Виборці – голос народу» розкриває візуальні стратегії аргументації та образно-риторичні підходи, які притаманні швейцарським агітаційним плакатам з 1918 року до сьогодення. Представлені роботи є чітким показником суспільно-політичних настроїв і цінними свідченнями епохи, в яких дійсно відображаються не лише історія швейцарського менталітету, але й глобальні тенденції.
 
 
Референдум як інструмент прямої демократії
 
Референдуми проводяться у Швейцарії на всіх політичних рівнях - у громадах, кантонах та федерації. Вони є головним інструментом прямої демократії і, таким чином, важливим елементом орієнтованої на суспільну злагоду політичної системи Швейцарії. Близько половини всіх референдумів, що проходять у світі, відбуваються у Швейцарії.
 
Референдуми дозволяють проголосувати про попередньо внесену шляхом народної ініціативи пропозицію або визначитись з якимось політичним рішенням, запропонованим на обов’язковому чи факультативному референдумі.
 
Для того, щоб народна ініціативабула дійсною, необхідно протягом 18 місяців зібрати сто тисяч підписів громадян, які мають право голосу і вимагають внесення змін до Конституції. Народна ініціатива може походити від громадян, організацій та партій, але не від уряду чи парламенту. Парламент має право висунути зустрічний законопроект.
 
На обов’язковому референдумівиборці ухвалюють рішення щодо прийнятих парламентом змін до Конституції, вступу до міжнародних організацій колективної безпеки чи інших наднаціональних утворень,  а також щодо заявлених як невідкладні федеральних законів, які не торкаються конституційних засад і мають термін дії понад рік.
 
На факультативному референдумігромадяни можуть схвалити або відхилити будь-який прийнятий парламентом законодавчий акт, що потребує затвердження на референдумі (зокрема, федеральні закони, міжнародно-правові угоди тощо). Референдум проводиться, якщо щонайменше 50 тисяч виборців або 8 кантонів звертаються з такою вимогою протягом ста днів з моменту офіційного оприлюднення документа.
 
На федеральному рівні правом голосу користуються всі громадяни Швейцарії, які досягли 18-річного віку, незалежно від того, проживають вони у Швейцарії чи за кордоном. У деяких кантонах право на участь у голосуванні на рівні громади за певних умов надається також і іноземцям, які мешкають там. Відсоток участі громадян у голосуванні (явка) вирішальною мірою залежить від змісту винесеного на референдум питання і на федеральному рівні складає в середньому 45 %.
 
Схвалення або відхилення того чи іншого проекту визначається простою більшістю від поданих голосів. На федеральному рівні при голосуванні за народною ініціативою чи на обов’язкових референдумах враховуються також і результати по кантонах. Тобто ініціатива або законопроект приймаються, якщо за них проголосувала як більшість учасників («народна більшість»), так і більше половини кантонів («кантональна більшість»).
 
З часу заснування Швейцарської Конфедерації у 1848 році швейцарські виборці запрошувались до урн для ухвалення рішень загалом на 599 загальнонаціональних референдумах. 295 проектів було прийнято, 314 відхилено. Особливо багато негативних рішень було ухвалено на референдумах за народними ініціативами. За згаданий період було схвалено лише 22 ініціативи, а 181 відхилено. 
 
Тим не менше, народні ініціативи у прямій демократії Швейцарії являють собою важливий імпульс для змін і вже самої загрози проведення референдуму достатньо, щоб спонукати законодавців до дій. Тому не випадково кількість народних ініціатив з 1980-х років постійно зростає: якщо за перші 132 роки існування Конфедерації було висунуто лише 75 ініціатив, то за останні 35 років – вже 128.